Отвір

Я вже не пам'ятаю як я сюди потрапив і скільки часу тут пробув. Здавалося цей коридор нескінченний, єдиними моїми супутниками були лампи, що зустрічались на шляху десь один раз за двадцять кроків.
І ось, коли мене почало нудити від цих зелених, цементних стін, я побачив двері. Вони дуже сильно виділялися. Двері були коричневі, із золотою ручкою, зроблені за останнім писком моди.
Мені більше нічого не лишалося окрім того щоб увійти у двері. За ними виявилася кімната із зеленими шпалерами. Прямо по-перед мене опинилися інші двері, але вони вже мали замок, а біля них на підлозі розмістився великий отвір.
Я озирнувся шукаючи ключ, та його ніде не було. Я почав хвилюватися:
"Не вже я не помітив його у коридорі?! Невже мені доведеться йти назад?!
Та я відразу заспокоївся коли підняв голову, ключ був приклеєний скотчем до стелі. На щастя я був доволі високим і хоч для когось іншого висота могла здаватися недосяжною я б з легкістю дострибнув туди.
І ось я підготувався до стрибку, я присів, ноги, неочікувано навіть для мене, дуже сильно напружились і я стрибнув. Це був дуже високий стрибок, навіть для мене, мені додало сили бажання вижити. На свій подив, коли я відчув підлогу під ногами, в руках у мене не було ключа.
Коли я знову підняв голову, я зрозумів - стеля віддалилася від мене. Але я вирішив, що мені лише здалося. Та зробивши іще декілька спроб стеля була вже на висоті п'яти метрів.
Я запанікував, рішення було так близько і так далеко. Що ж, є сенс спробувати вибити замкнені двері, та як назло, з кожним моїм ударом двері ставали меншими.
Коли розмір дверей вже сягнув півметра я зупинився. В паніці я став озиратися і мою увагу привернув коридор. У тому місці де мій обзор закінчувався я помітив якийсь димок, з часом він отримував все більшої виразності і тепер я бачив, височенну, чорну фігуру. Хоч вона була і розмита, та я помітив, що з кожною секундою вона ставала дедалі більшою. Сумнівів більше не було: воно женеться за мною.
Я скоріш помчав закривати двері через які зайшов, та вони не піддавалися, наче вросли в стіну. Я не знав, що мені робити, єдине, що я міг це стрибати..., стрибати в отвір.
Безвихідь підштовхнула мене невидимою рукою і я зробив це. Коли я пролетів десь три хвилини, я помітив, що у зникаючому силуету кімнати, з'явилось іще дещо: Щось чорне стояло і неначе дивилося на мене.
Від страху я заплющив очі, а коли розплющив їх, то опинився в своїй кімнаті. Невже це був сон? Якщо так, то на диво реалістичний.
Я сів на постелі, щось у моїй кімнаті було не так. Я озирнувся, та наче все на місті. І тут я перестав дихати, над моєю постіллю була та сама діра.
Цікавість змусила мене підійти ближче. З отвору трохи дуло, наче щось велике падає...