Білий Метелик

Вночі як завжди Білі почистив зуби і ліг спати. Йому снилось начебто він лицар на білому коні, бориця з великим і страшним драконам…
Стукіт в дверях батько Білі прокинувся, біт каючись він одяг галат і відкрив двері.
Там стояв високий чоловік з грубими рисами обличчя, в чорному костюмі з білим метеликом.
–Чого ви хочете? З грубістю спитав Тоні.
–Прекрасна у вас ферма.
–Чо…Чого? Здивовано сказав він.
Тим часом Білі вже прокинувся він почув стукіт, і як його тато пішов і відкрив двері. А потім чомусь пішла і його мати, і тихо, нічого не чути, Білі занепокоївся. Він тиго встав, підійшов до дверей своєї кімнати і почав слухати.
Він нічого не чув крім кроків які йшли в його бік. Білі відійшов назад до ліжка аж раптом двері відкрились.
В дверях стояв високий чоловік його обличчя не було видно але його червоні, круглі очі, які наче світились в темноті, дивились прямо на нього. Білі охопив страх він щосили побіх до вікна і стрибнув через нього. Він приземлився на сіно яке вдень приготувати тато на завтра.
Хто це був? Де мої батики? Що то був за чоловік? І взагалі людина він?
Ці питання крутились в голові хлопчика поки він біг до сусідів. Прибігши до ферми МакКалістерів він постукав в двері. Майже відразу йому відкрили двері.
Побачивши сина Форестів, Мітчел здивовано спитав:
–Що сталося? Чому ти тут?
–Вибачте, я не знав до кого піти, до нас прийшов якийсь… якийсь чоловік і я не знаю де мої батьки. Плачучі сказав він.
–Не плач все буде добре, заходь у будинок.
–Сідай тут хлопче і не бійся я позвоню поліції, з твоїми батьками все буде добре. Останні слова прозвучали не дуже впевнено.
Тук-тук прозвучало в кімнаті.
–Білі сховайся! Це напевно той маньяк. Тихо промовив він.
–Д-добре.
Мітчел взяв револьвер, заговавши його за спину він відкрив двері.
–Чого вам?
–Добрий вечір пане, як ся маєте? Впевнено з посмішкою спитав він.
–Да… Все… Нормально…
–Ви не бачили тут маленького хлопчика?
–Б-б-бачи…
Білі знову не чув нічого, він зрозумів що щось не так. І знову він чув кроки, сильні, точні, які йшли в його бік. Білі знову охопив страх та на цей раз він навіть не міг поворухнутися.
–що, як це? Спитав він себе.
–Чому я не можу рухатись?
Раптом в кімнату зайшов він, високий чоловік в діловому костюмі з білим метеликом, великими червоними очима він дивився на очі хлопчика, і повільно наближався до нього.
ПРОКИНСЯ!!!
Білі прокинувся в своїй кімнаті, майже відразу до кімнати зайшла його мама і обняла гарячого від поту Білі.
–Не знаю що тобі наснилося але то був лиш сон милий. Хорошим, лагідним голосом сказала мама.
–Так, то був лиш сон. Відповів білі.

Посміхаючись з вікна на це дивився Він.